Історія годинників

Найперші годинники на землі – сонячні. Вони були геніально простими: встромлена в землю жердина. Навколо неї намальована шкала часу. Тінь від жердини, пересуваючись по ній, показувала, яка зараз година. Пізніше такий годинник робили з дерева або каменю і встановлювали на стінах громадських будівель. Потім з’явилися переносні сонячні годинники, які виготовляли з цінних порід дерева, слонової кістки або бронзи.

Був навіть годинник, який умовно можна назвати кишеньковим, його знайшли при розкопках стародавнього міста. Цей сонячний годинник, зроблений з посрібленої міді, мав форму окосту, на якому прокреслені лінії. Шпилем – стрілкою годинника – служив свинячий хвостик. Годинник був невеликим. Його цілком можна було б помістити в кишені. Але кишень жителі древнього міста ще не придумали. Ось і носили такий годинник на шнурку, ланцюжку або прикріплювали до тростинка з дорогого дерева.

Сонячні годинники мали один істотний недолік: вони могли «ходити» тільки на вулиці, та й то на освітленій сонцем стороні. Це, звичайно, було вкрай незручно. Мабуть, тому винайшли водяний годинник. По крапельках вода перетікала з однієї посудини в іншу, і по тому, скільки води витікало, визначали скільки пройшло часу. Багато сотень років такі годинники – їх називали клепсидрою – служили людям. У Китаї, наприклад, ними користувалися 4,5 тисячі років тому. До речі, перший будильник на землі теж був водяним – і будильником, і шкільним дзвоником одночасно. Його винахідником вважають давньогрецького філософа Платона, який жив за 400 років до нашої ери. Цей прилад, придуманий Платоном для скликання своїх учнів на заняття, складався з двох посудин. У верхній наливалася вода, звідки вона потроху витікала в нижній, витісняючи звідти повітря. Повітря по трубці спрямовувався до флейти і вона починала звучати. Причому будильник регулювався в залежності від пори року. Клепсидри були дуже поширені в стародавньому світі. Крім водяного годинника були відомі ще годинник пісочний і вогневий (найчастіше будильники). На Сході останні представляли собою палички або шнури, зроблені з повільно горючого складу.

А в кінці XVI століття було зроблено нове відкриття. Молодий вчений Галілео Галілей, спостерігаючи за рухом самих різних лампад в Пізанської соборі під час богослужіння, встановив, що ні вага, ні форма лампад, а лише довжина ланцюгів, на яких вони підвішені, визначає періоди їх коливань від вітру, який вривається у вікна. Йому і належить ідея створення годинника з маятником.

 

Багато винахідників намагалися удосконалити годинник, і в кінці XIX століття він став річчю буденною і необхідною.